Раді вітати Вас на сайті: www.Fendak.at.ua                                              Реєстрація  Вхід  Вихід

Ви увійшли як Гість [Гости]. Нових повідомлень: 0
Меню сайту

Швидкий доступ

Ресурси \ Сайти
Одна гривня
Одна гривня

Конвертер валют
FreeCurrencyRates.com


Статистика

Яндекс.Метрика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
 Твір - "Малинова дорога"

 

         На вулиці стояв сонячний літній день. Час наближався до полудня, опісля рутинної роботи по господарству, наш герой зібрався в поїздку, на своєму новому велосипеді, який декілька днів назад привезли йому з районного центру. Це була така бажана покупка, якою Стах ще не встиг сповна насолодитись і ось сьогодні він вирушає в далеку дорогу...

         На подвір'ї, де проживав парубок, навколо своєї будки бігала собака, неподалік стояла клітка, в якій хороводила, закликаючи до себе циплят, мама-квочка. Як тільки собака малювала круг, який дозволяв робити ланцюг на її шиї, циплята з переляку збивались в дальньому кутку свого дому. А квочка накукуїдивши пір'я, своїм тілок, захищала всою малечу.

         До воріт наблизилась корова – Зозуля, легким поштовхом голови, прикладаючись рогами, вона як і завжди відкрила браму і попрямувала прямо до стайні, за нею не відстаючи поспішало теля - Зірка. Воно старалось не відставати, оскільки бували моменти, коли брама, від надмірного удару, закривалась за мамою і воно невсигало зайти на подвір'я, залишалось стояти перед брамою, допоки хтось з хазяїв не відчинить і не впустить її на подвір'я. Та сьогодні воно встигло зайти, наближаючись до стайні воно зупинилось, оскільки звідтіля попрямували, поважним кроком, дві качки вони виходили зі стайні і ішли до резервуару з водою, щоб поплавати. Зірка пробустила їх і уже не поспішаючи зайшла за мамою.

         Стах відкрив масивні двері гаражу, зайшов до нього, мимольотом оглянув свого велосипеда, переконавшись що все в порядку і можна вирушати в дорогу, закріпив на рамі пляшку з водою, яку він наповняв з колодязя в момент коли заходила на подвір'я корова Зозуля. Перекинув через плече маленьку торбинку, в якій був фотоапарат, та все необхідне для нього, витягнувши велосипеда з гаражу, він попрямував до собачої будки, де з нетерпінням чекав коли ж його зіпнуть, собака по імені Цезар. Коли з нього упав нашийник, він по привичній для нього причині помчався до нижньої брами, яка вела в город, напевне тому що зазвичай коли Стах брав його з собою він виходив саме через неї. Та сьогодні він іде на велосипеді тож виїжати  буде на дорогу, через основну браму. Добігши до брами, побачивши що вона закрита, собака не вагаючись повернулась і помчала до Стаха. Вона пронеслась повз клітку з курчатами, де піднявся гучний крик квочки, яка захищала свої курчат.

         Сівши на велосипеда, Стах виїхав на вулицю, за ним вибіг собака. І вони вирушили в подорож. Проїжаючи широкою дорогою села, де від неї відходило безліч вуличок, здавалось неначе це крона дерева зі своїми далеко розмахнувшимся гіллям лежить на землі. Зовсім через короткий проміжок часу, долаючи шутровану дорогу, яка простягалась селом, Стах виїхав на старий, місцями ямковатий асфальт, який тягнувся лісом і вів до міста. Дорога ішла в гору з частими перевалами. Час від часу Стах оглядався де його друг, собака з усією енергійністю мчала позаду, оглядаючи все навкруги, час від часу зупиняючись, обнюхуючи листя по обіч дороги і знову наздоганяла його. Хоча дорога ішла здебільшого в гору, Стах мчав не жаліючи ніг і проїхавши асфальтом близько 8-ми кілометрів він звернув на лісну просіку, тут він ще ніколи не був. По дві сторони від лісової дороги стояли старі, з ледь помітними признаками, фарби на них, два стовпка, це був колишній шлахбаун. Стах зупинився. Тепер і він почав пильно розглядати все навкруги, він же ніколи раніше не був в цій місцевості. Дочекавшись свого друга, який примчався за лісової зарості, куди, почувши якийсь шелист, собака махнув не вагаючись, щоб глянути що там.

         Не поспішаючи, розглядаючи природу яка оточувала його, Стах не зупиняючись їхав лісовою дорогою. Час від часу поправляючи торбинку, яка сповзала із за спини і обдарялась об ногу, він мчав дорогою і побачив цікаве місце відпочину, повернув туди, щоб розгледіти усе детальніше. Посеред галявини стояв великий пеньок столітнього дуба, Стах навіть був спробував порахувати кільця на ньому, та дійшовши за половину збився і не став продовжувати. Навколо пенька стояли твердо зафіксовані лавки із розрізаних крон дерев. Хлопчина присів спершись ліктями на пеньок і в цьому спокійному стані він відчув як в ногах спадає напруженість, яка накопичилась на протязі пройденого шляху. Довго не засиджуючись він піднявся на ноги, дістав з торбинки свого фотоапарата, зробив декілька знімків і помчав далі. Не далеко по переду він побачив фіру, яка стояла на узбіччі дороги, на його здивування коня не було і фірмана також. Він пильно прислухався, намагаючись почути де ж і що роблять люди які приїхали сюди, та нічого не було чути. Тож він знову доклав зусилля, натискаючи на педалі і попрямував вперед.           Тепер його друг зрозумів що прогулянки пішим ходом йому давались набагато простіше. Язик собаки висунувся з морди, здавалось ніби для нього там уже не має місця. Та Цезар не припиняв продовжувати бігти і навіть час від часу біг попереду. Для нього це була Воля, це не те відчуття коли силиш біля будки, коли на шиї ремінь і дальше, ніж на відстань ланца, нікуди не побіжиш.

         На передодні цього дня падав дощ, тому на дорозі, ще не встигли висохнути калюжі, хоча сонце не жаліючи свого тепла огрівало землю, вода в калюжах залишалась і цим користалась собака, похлептуючи час від часу ту саму воду. А Стах призупиняв хід, бо коли він мчав не зупиняючись по таких калюжах, бризки розлітались з такою силою що він і сам намокав.
         В
ід'їжджаючи в поворот, з здивуванням для себе, він побачив стоящого перед ним, старенького грузовичка. В його бортах лежало декілька гілляк. Він же відїхав від дому уже доволі далеко в гори і навіть тут є прояви цивізізації, подумав Стах. І в цей момент він почув голос, який гучно скрикнув: «Здоров Стах, ти куди їдеш?». Це був його знайомий, який жив в сусіньому селі. Як виявилось він і ще декілька парубків займались чисткою лісу. Перекинувшись ще декількома фразами з знайомим, Стах помчав далі.

         Дорога ставала все вужчою, тягнулася все вище в гору, ліс набував все більшої чарівності. Він був такий недоторканний, зачаровуючий. За плечами залишилась не одна миля пройденого шляху, з моменту коли він зустрів знайомого. Собака невпинно ішла за Стахом, крутити педалі ставало все важче і важче, тому їхній хід уповільнився. Під'їжджаючи до одного за численних поворотів Стах оглянувся, щоб подивитись чи не відстав його друг і побачив цікаву ситуацію. Собака зненацька зупинився, оглянувся на дорогу якою вони добирались сюди, якусь мить дивись туди, немов вдумуючись та запам'ятовуючи шлях, щоб можна було повернутись назад і не заблудитись. Знову зірвався і помчав на зустріч до свого поводира.

         Проїхавши ще чималий шматок дороги, відчувши спрагу Стах зупинився, щоб зробити ковток води. В цей час собака уже опередив його і з цікавістю дивився як він робить ковток за ковтком. Відновивши подих хлопчина вирушив далі. Побачивши кущ малини на узбіччі Стах зупинився. Малина нахилившись до дороги, ніби ніби говорила – поласуй мною, що Стах і зробив. Проїхавши і ще короткий проміжуток дороги він вгледів красиву місцину. Зліз з велосипеда і почав спускатись до річки, яка тягнулась повз дорогу, якою він зараз їхав. Спустившись побачив велику річкову калабаню, вода стрімко спускалась з за кам'яного склону, дзюрчала і впадаючи в неї ніби заспокоювалась. Стах дістав свого фотоапарата і захоплено робив знімки обходячи цю красу з усіх сторін. Пізніше поповнив запаси води взявся вибиратись до дороги. Сили ніби і не покидали його, він хвацько забрався на велосипеда, собака уже бігла попереду, і вони продовжували долати лісову просіку. Та в скорі це відчуття знову покинуло хлопчину, відчулася втома в ногах, врешті решть підйом став таким стрімким, що йому довелося злізти з велосипеда і тягнути його. Вибравшись на цей перевал хлопчина знову осідлав свого коня і уже повільніше ніж в всьому пройденому шляху продовжував іхати в незнану даль. Побачивши, як показалось хлопчині, ще один підйом за поворотом, що ледь проглядувався він вирішив зробити привал. Окрай дороги лежало не велике дерево, куди Стах і присів. Здавалось ніби скинув мішок з плеч і почав жадно вдихати прогріте сонцем повітря. Оглянув місцину позаду себе, де земля була устелена листям барвінку. Хоча йому не хотілось топтати цю красу, та перекинувши ногу через дерево, на якому сидів, повалився на цей зелений покров. Тут скрізь крона високих дерев ледь ледь пробивались промені сонця. Стах лежав забувши про той не легкий шлях, забувши про все насвіті. Лежав і вслухався в спів птахів, шум дерев і цей свист незнаної йому птахи, який проривався час від часу.

         Відпочивши, він продовжив свій похід і тільки він завернув за той поворот, за яким він ледь примітно бачив гору, тепер перед ним відкрилась вся картина. Він стояв і дивився, дивився на цей крутий схил, який йому доведеться подолати. Це був височезний зруб лісу, на якому, гора з крутим підйомом і рваною дорогою по якій якимось чином виїжджала техніка якою звозили звідси ліс. Стах взяв в руки велосипеда і пішов і почав підкоряти цю гору, це був ніби всхід на Еверест. Він штовхав поперед себе велосипеда, ноги зривались з рихлої землі, іноді його зносило назад, враження було таке ніби він боксував. Підйом, як здавалось хлопчині був близько 45 градусів. Нездаючись, рвучи від ногами землю, хапаючись за гілля повалених дерев він вибрався на гору. Зупинившись щоб відновити дихання оглянувся. Навкруги був сплошний масив лісу дерева то височіли на вершинах гір то росли в самих западинах. В одній з таких западин ледь ледь було видно декілька будиночків.

         Стоячи на вершині зрубу і дивлячись до низу здавалось неначе стоїш на обриві. Настільки стрімкою була гора. Та позаду ще продовжувався ліс. Піднятись ще декілька десятків метрів і можна  буде розгледіти іншу сторону гори. В цьому напрямку Стах і попрямував. Оскільки дорога закінчилась, пробиратись лісом було  набагато важче. Доводилось оминати повалені крони дерев, то перетягуючи велосипеда через них, то об'їжджаючи. Та вершина цієї гори ніби віддалялась з кожним кроком. Так і не діставшись і не заглянувши на ту сторону Стах із втоми та відчуття голоду не став іти дальше.

         Повернувшись до дороги хлопчина сів на велосипеда і помчав на зустріч вітру. Тепер коли дорога стелилась до низу їхати було зовсім не важко. От зараз би зробив один помах крил і можна було б полетіти. За ним мчав, на всіх парах собака. Спускатись доводилось стоячи на ногах, щоб змістити центр ваги, оскільки сівши на сідло здавалось що ось ось велосипед прокинеться через переднє колесо. Та в скорі склон поменшав і уже можна було вільно мчати.

         Повертаючись додому, Стах з здивуванням зупинився, окрай дороги по обидві сторони височіли кущі малини. Це було так до речі, оскільки він явно уже проголодався. Хлопчина зупинився і почав ласувати малинами одну за другою, а то і назбирував жменю. Вона була такою смачною що не можна було відірватись.

         І тут його охопила думка, адже він цією ж дорогою добивався до того зрубу і тільки повертаючи побачив цей малиновий рай. Якими ж незрячими іноді буваємо ми – подумав хлопчина, повертаючись додому.

     Скачати твір     


 1  2  3  [Твір]

Copyright ПГ Бистрий © 2024
[Створити безкоштовний сайт на uCoz]